Вокальне виховання молодших школярів

Уроки музики - основна форма практичної реалізації музичного виховання у загальноосвітній школі, в якій беруть участь усі без винятку школярі, тобто він є обов’язковим для всіх учнів, незалежно від їхніх інтересів та схильностей.

Урок музики, маючи риси, що наближають його до інших шкільних уроків, водночас має специфічні особливості, що закономірно випливають з головної особливості уроку музики, як уроку мистецтва.

При наявності різних форм роботи: спів, слухання музики, музична імпровізація, робота над вправою, розповідь вчителя… хочу особливо зупинитись на такому виді роботи, як хоровий спів. Спираючись, на свій педагогічний досвід, поділитись окремими прийомами роботи, вправами, які формують вокально-хорові навички у молодших школярів, матеріалами з методики розучування пісень.

         Особливості розвитку дитячого голосу

Одним із важливих завдань уроку музики у загальноосвітній школі є навчання співу. Ця проблема протягом багатьох років залишається актуальною тому, що колективна форма співацького виконання розвиває музичні здібності, формує високі людські якості, добре впливає на фізичний стан співаків.

Функції хорового співу різносторонні, корисні, привабливі і ефективні практично для кожної дитини. Однак, мабуть найважливіше, що хоровий спів найбільш доступна і демократична форма виконання. Тому він розглядається у загальноосвітніх школах як надзвичайно впливовий засіб виховання смаку учнів, підвищення їх загальної культури.

Голосовий апарат не дише виконує функцію відтворення, але й бере активну участь у процесі сприймання музики. Отже, вокальне виховання в молодшому шкільному віці може сприяти формуванню як співочого голосу, так і загальних музичних здібностей. Воно буде позитивно впливати на розвиток мовлення. При всій своїй відмінності розмовна і співоча функції тісно пов'язані між собою. Ця близькість особливо велика у дитячому віці. На жаль, у школі приділяють не досить уваги розвитку дитячого голосу.

Як правило, більшість дітей молодшого віку не мають потрібних співацьких навичок. Найчастіше зустрічається неправильне дихання, відкрите звучання голосних, плоский, так званий  «білий звук», затиснута нижня шелепа (особливо у хлопчиків), гнусавість, погана дикція та ін.

Перед керівником хору постає завдання - навчити дітей співати правильно і виразно, світлим і чистим звуком. Внаслідок специфіки голосового апарату ( короткі й тонкі голосові зв'язки, мала місткість легенів тощо) дитячий голос відрізняється від голосу дорослих співаків. Йому притаманне    «високе»     (головне)    звучання,    менший    діапазон,    м якість («сріблястість») тембру (особливо у хлопчиків), обмеження сили звуку.

Лікар І. Левідов встановив декілька етапів розвитку дитячого голосу. Один з них - чисто дитячий етап ( від наймолодшого віку до 10-11 років), характерний для молодших школярів. Голоси цієї групи відрізняються виключно фальцетним звучанням, невеликим діапазоном (максимум - октава: до¹ - до²  або  ре¹ - ре² ).

У дитячих голосах спостерігаються різні регістри: грудний, головний (межі між ними легко помітити) і мікстовий. Спів виключно грудним звуком (що нерідко спостерігається у хлопчиків) не характерний природі дитячого голосу і веде до його зламу.

З'явившись у більш пізній період історичного розвитку людини, мова і спів потребували деякої перебудови в роботі внутрішніх органів. Дихання мимовільне, рефлекторне (необхідне для підтримки життєдіяльності організму) значно відрізняється від співацького. Якщо при рефлекторному диханні видих е пасивним актом (здійснюється за рахунок розслаблення вдихальних м'язів), то при співі він є активним процесом (власне організова­ним). Це стосується і роботи м'язів, що оточують гортань: у співі рух цих м'язів може бути усвідомленим і внаслідок цього довільним.

Потрібно фіксувати увагу початкуючих співаків на довільності вдиху при співі. Не слід говорити: «наберіть більше повітря». Повітря саме проникне в легені, якщо там звільниться місце для нього. Це може трапитись тоді, коли буде зроблений повний активний видих. Видих визначає вдих, а не навпаки. Над трахеєю, дихальним горлом розташована гортань - друга і найбільш складна частина голосового апарату.

Особливості вокального розвитку дітей молодшого шкільного віку

В роботі з молодшими школярами необхідно звертати увагу на індивідуальний розвиток співацького голосу дитини, оскільки навіть звичайний голос вимагає розвитку.

У процесі систематичних, правильно організованих занять, коли враховуються особливості діяльності голосового механізму у дітей, що інтонують неточно, з'являється необхідна координація, слуху і голосу, в результаті, чого інтонація поступово виправляється.

Голосовий м'яз формується до 10-11 років. В перші 10 років життя голосовими складками керує в основному персне-щитовидний м'яз. Тому спів у цьому віці здійснюється лише краєвим натягом зв'язок і носить яскраво виражений фальцетний характер, а діапазон голосу звичайно охоплює октаву      ( ре¹ - ре² ). Цей природний діапазон визначається можливостями голосових зв'язок, тонких і коротких.

У деяких дітей є навіть звуки малої октави ( сі μ, ля μ ), але, як правило вони звучать не яскраво і напружено, для основної маси учнів найбільш характерним є добре звучання октави ре¹ – ре². Легкість, ніжність, польотність і своєрідність - ось ознаки голосів молодших школярів, що­ надають їм чарівність і особливий колорит звучання.

Якщо голоси малят ще не можна поділити на перші і другі, то до 10-11 років вже з'являються характерні ознаки високих та низьких голосів. Сила голову в цьому віці не має широкої амплітуди змін. Для неї найбільш типові динамічні відтінки  тf, тр. Але виключна емоційність, чуйність дітей дозволяє досягти яскравого та виразного виконання.

У 7-10    років    відбувається    становлення    характерних    якостей співацького голосу, його тембр. Він ще не дуже рівний (особливо при співі голосних), тому необхідно домагатись більш наспівного звучання голосних протягом усього діапазону, постійно слідкувати за положенням гортані. Вихованням, вокальних навичок слід займатися одночасно, поєднуючи роботу над дикцією з диханням, і якістю звуку.

Якщо вокальне виховання в школі забезпечується з першого класу, то до 9-10 років голоси дітей набувають сріблястого звучання. Цей період називається «розквітом» голосу. Знання вікових особливостей допомагає вчителю розподілити учнів в хорі за голосами. Звертаючи увагу на звучність голосу, виховуючи високе резонування, вчитель створює тим самим сприятливі умови для природного розвитку тембрових якостей.

У молодшому шкільному віці, коли лише починають виявлятися індивідуальні особливості кожного голосу, дуже важливим є виховання ансамблевих навичок. Слід прагнути створити тембровий ансамбль, єдину манеру звукоутворення (але не нівелювання голосів!).

У роботі, над ансамблем немає дрібниць. На репетиціях рекомендується розсаджувати дітей так, як вони будуть стояти на концерті.

Кожна дитина має звикнути до конкретного місця і добре відчувати «лікоть» свого постійного сусіда. Це забезпечить найбільш зручні умови для досягнення Динамічного ансамблю. Вміння дітей контролювати якість свого виконання допоможе їм навчитися співати з однаковою силою, одночасно підсилювати чи послабляти звучність.

Ритмічний ансамбль виявляється в чуйності дітей до пульсації основної метричної долі. В розвитку цієї навички головна роль належить руху. Корисно навчити дітей ритмічно входити під музику, відстукувати і навіть «витанцьовувати» ритмічний малюнок твору. Наприклад пропонуємо одній групі хору співати, свою партію, другій -  відплескувати ритмічний малюнок, а третій - «тупати» метричні долі.

Важко перелічити всі можливі причини, що утруднюють досягнення єдності ансамблю у хорі. На ансамбль у хорі впливає характер мелодичної лінії, метричний і ладо - тональний розвиток, склад письма і, в значній мірі, нюанси і темп.

Велике значення в хорі має робота над строєм. Досягнення його залежить від уміння хористів інтонувати свідомо, а також від ступеня розвитку слуху. Прийнято розглядати мелодичний ( горизонтальний ) і гармонічний (вертикальний) стрій. Інтонування у хорі має зону, яка надає деяким ступеням ладу різні звучання. Так, за акустичними даними, І, ІІ, ІІІ, IV ступені мажорного і мінорного ладу є відносно інтонаційно стабільними. Але II ступінь на фоні домінантової гармонії в мажорі інтонується вище, а в мінорі – нижче.

За акустичними особливостями ІІІ, VI, VIІ ступені є найменш стабільними в інтонаційному відношенні. Так, VII ступінь часто інтонується високо і в мажорі, і в мінорі, VI ступінь має тенденцію до підвищення в мажорі, а в мінорі – до пониження. ІІ ступінь, як правило, співається в мажорі високо, в мінорі - достатньо стійко і рідко з пониженням. Тому важко навчити дітей точно інтонувати тон і півтон.

«Вміння співати чисто інтервали в один тон вгору і вниз, співати діатонічний і хроматичний півтон у будь-якому напрямку е основним, фунда­ментом, на якому можна збудувати правильне, бездоганне, чисте інтонування усіх інших інтервалів».

Друге місце за трудністю інтонування К.Пігров відводить терції, особливо підкреслює її значення у гармонічному строї. «Секунда (велика й мала) і терція (велика й мала) - найважчі інтервали... Деякі з них ми назвемо: це збільшена квінта, зменшена терція, непідготовлена збільшена кварта. Ці інтервали зустрічаються рідко, а всі хорові твори все-таки базуються на секундах, терціях та їх оберненнях».

Ефективність вокального виховання залежить від репертуару і вправ (які для дітей мають бути художніми творами), з допомогою яких фор­муються співацькі навички учнів. Правильний добір вправ допоможе виробити кожну співацьку навичку окремо, а також закріпити комплекс навичок у їх сукупності. Вправи не можна зводити лише до роботи над окремими навичками, оскільки при цьому буде відсутнім необхідний зв'язок і координація між ними. При формуванні вокальних навичок у молодших школярів потрібно враховувати акустичний склад фонем і, виходячи з цього, класифікувати голосні і приголосні за ступенем трудності. Виховувати у дітей правильне формування різних голосних потрібно поступово.

Спочатку   слід   віддати   перевагу   голосному   у   (при   цьому   добре розкривається гортань, звук з’являється повільно, без напруги, а спів відбувається наче «на позіханні»), який звільняє голос від неприємного носового призвуку (часто зустрічається у дітей). Співацькі голосні доцільно виконувати у такому порядку:     у – о – а – і  - е.

Зокрема    за    такої    послідовності    освоєння    голосних    досягається повноцінний тембр і легке звуковидобування.

Велике значення у вокальному вихованні мас голосний о. Цей звук не потребує спеціального округлення і при цьому гортань добре відкрита. Спів вправ і мелодій на о і є також допоможе виробити округле, гарне звучання.

Далі доцільно перейти до формування звука і. Він вимагає округлення ( тобто наближення до ю та й ), допоможе знайти відчуття близького і яскравого звучання для всіх інших голосних, примусить, інтенсивно працювати голосові зв'язки і дихання ( як на звуці і ).

Широке відкриття рота ( особливо на звук а ) знижує активність дихання і голосових зв'язок. Зокрема у багатьох дітей щелепа дуже затиснута і для її «розкріпачення» потрібні зусилля. Тому краще починати з інших голосних. Корисно співати окремі музичні фрази на різноманітні голосні.

Якщо голосні можуть бути річкою у співі, то приголосні –  її берегами.

Приголосні повинні вимовлятися не тільки чітко, але й дуже коротко й енергійно. Тільки в цьому разі вони не вплинуть на правильність співацького звукоутворення. Щоб зберегти легкість у вимові приголосних, необхідно звернути увагу дітей на дикцію й артикуляцію. Цьому сприяє спів народних лічилок, побудованих на одному чи двох звуках.

Як відомо з фонетики, приголосні поділяються на дзвінкі ( б, в, г, д, ж, з ) і глухі ( к, п, с, ш, ф, х, ц, ч, ш ), на щілинні ( в, ж, з, л, м, н, р, с, ф, х, ш ) і проривні ( б, д, т, к, п, ц, ч ). Відібравши із приголосних тільки ті, що мають одночасно і дзвінкість і протяжність, дістанемо ряд більш вокальних приголосних ( в, ж, з, л, м, н, р ). З них у вокальній педагогіці виділяють сонорні ( л, м, н, р ).

При вимові м і н повітря проходить вільно через ніс, а при вимові л і р - через ніс і рот. Таким чином приголосні л і р вокальніші за н і м . Особливо м'яко л звучить на склад ля. Важкий у вимові звук  р легше звучить на склади ра – ра,   ру – ру  і т. д.

Види роботи у процесі хорового співу молодших школярів.

Для досягнення чистоти і виразності інтонації у молодших школярів при виконанні вправ і художніх творів помічено таку закономірність: діти легше й чистіше локалізують звуки гами вгору (наприклад, у межах тонічної квінти), якщо кожен звук співається відповідно на новому голосному по ряду у – о – а – е – і , а вниз ті самі голосні у зворотному порядку.

Під час співу діти користуються змішаним диханням (інколи з перевагою то грудного, то черевного типу). Старі майстри казали, що Мис­тецтво співу - це мистецтво дихання. В даний час вважають, що тип вдиху не такий важливий, як видих. Зв'язок вдиху й видиху дуже важливий.

Спокійний, але разом з тим і достатньо активний вдих є умовою для економного видиху, а значить і для наспівного звуку, який ллється. Такий спів називається співом на «опорі».

Вправи на дихання без співу не досягають мети у виробленні співацького дихання.

Дихання у молодших школярів доцільно відпрацьовувати на коротких фразах і розвивати наспівне і легке звучання на протяжних піснях з більш широким діапазоном. Поглиблення навичок протяжного співу на всьому діапазоні проходить шляхом округлення голосних і розспівування одного голосного на двох і більше звуках.

Активізації артикуляційного апарату можна досягти при співі вправ (пісень) у більш швидкому темпі.

Цінним посібником для вчителя музики є «Хорове сольфеджіо» Г.О. Струве. Більшість його вправ виконують подвійну функцію: з одного боку розвивають музичну грамотність дітей і «настроюють» музичний слух, з другого - розвивають голосовий апарат. На початковому етапі навчання використовують ігрові прийоми.

Ефективним є прийом співу по руці. Нотним станом служить ліва рука співака, а вказівний палець правої руки показує місце знаходження ноти, діти наслідують рухи вчителя.

Хорове сольфеджіо, як комплекс музичних прийомів і вправ для розвитку ладового слуху, увібрало в себе все краще з музичної вітчизняної і зарубіжної педагогіки (3. Кодаї, К. Орф та ін.).

Отже, у загальноосвітній школі спів є основним, видом діяльності учнів. У процесі навчання співу особливо активно розвиваються здібності дітей; емоційність, музичний слух, голос, його тембр, почуття ритму.

Методика розучування пісень

Навички двоголосного співу виробляються при виконанні пісень із самостійним голосоведенням у хорових партіях, а також при співі канонів.   Добираючи репертуар (окрему пісню), вчитель має точно уявляти:

а)  його художню цінність;

б)  наскільки цікавий він дитині;

в)  чи корисний для її вокального виховання.

У роботі над піснею необхідна чітка послідовність. Спочатку виконуються тренувальні вправи (як загального характеру, так і спеціального - з урахуванням труднощів, які зустрічаються у даному конкретному творі).

Все, чого домагається вчитель у роботі над вправами (правильне формування співацького звуку, дихання, повноцінне звучання голосних), повинно бути використано для створення художнього образу. Тільки за такої умови робота над піснею має сенс. Як не парадоксально, але в шкільній практиці це відсувається на задній план.

Пісня ж вивчається набагато швидше і пам'ятається краще, коли процес її вивчення пов'язується з вокальним опрацюванням, оскільки включаються у дію різноманітні засоби сприймання: емоціональність, уява, свідомість, не кажучи вже про головне - правильну, повноцінну роботу голосового апарата. Хорові навички при цьому також досягають високого рівня художнього виконання.

Великого значення набуває якість виконання пісні самим учителем ( звучання власного голосу, виразність артикуляції, дикція ). Завчасно необхідно підібрати зручну тональність і співати пісню спочатку a cappella, а вдруге - з супроводом.

Вчитель має чутливо і гнучко транспортувати пісню, постійно «чуючи» голоси дітей, не порушуючи природності звучання. Обрана тональність мусить відповідати стану і готовності голосів хористів. Для кращого сприймання і засвоєння пісні, досягнення більшої ефективності вокальної роботи доцільно проводити    розучування у динаміці  р -  тр.

Процедура «розучування» у поширеному на практиці розумінні (запам'ятовування, засвоєння мелодії і слів) являє невигідний і навіть шкідливий для голосу етап. Розучування пісні повинно поєднуватися з повноцінною вокально-художньою роботою. Досягти цього можна такими шляхами:

• відбором пісенного матеріалу, який би дійсно відповідав  рівню - розвитку вокальних   навичок дитини;
• застосуванням у роботі над піснею прийому дроблення   на   частини   з наступним   умовним поєднанням розрізнених елементів;
• використанням ( хоча б частковим ) нот чи інших наочних засобів.

Розглянемо ці випадки, враховуючи можливість чіткої послідовності, систематизації пісенного матеріалу, слід іти по лінії його максимального спрощення і скорочення. Корисна ґрунтовна вокальна робота над невеликою кількістю відібраних пісень. Багаторазове і з часом все якісніше виконання одного і того самого матеріалу створює сприятливі умови для тренування голосових органів, для удосконалення співацьких навичок.

Слід зазначити, що на першому етапі навчання корисні розспівування на одному звуці. Паралельно можна опрацьовувати складніші лісні, які мають відрізнятися виразною (але не складною), ясною в ладовому відношенні мелодією і невеликим діапазоном - від терції до сексти (викорис­тання пісень у різних тональностях дозволяє охопити повністю діапазони дитячих голосів), поетично образним текстом (бажано з повторами), вокальністю тексту.

Ідеальним навчальним матеріалом є пісні, в мелодії яких реалізувались би принципи, покладені в основу систематизованих комплексів з соль­феджіо (а в текстах враховувались би відтінки фонем у їх сполученні).

Бажано, щоб пісня могла виконуватись і на два голоси, оскільки вчитель зобов'язаний розвивати гармонічний слух учнів з допомогою пісень і спеціальних вправ. Зазначу, що на ранній стадії навчання співу зручніше працювати над другим, а не першим голосом пісень. Тому не слід боятись звертатися до двоголосних творів, в яких другий голос обертається навколо тоніки (що сприяє розвитку ладового чуття). Робота над другим голосом призводить до того, що діти, яким дозволяє діапазон і у яких є бажання співати «вище», самі підстроюються до першого голосу.

Дуже важливо при розучуванні пісні використовувати також і нотні записи.  Текст доповнюється схематичним записом мелодії і ритму.

Після короткого художнього та технічного аналізу вчитель переходить безпосередньо до вокальної роботи (показ учителя із залученням кращих учнів).

Вчитель має розуміти, що навіть в співі на одному звуці швидка зміна фонем створює фонематичні труднощі, не помічаючи яких можна зашкодити дитячим голосам, тому доцільно після показу і до розучування кожну поспівку опрацювати зі словами, вокалізуючи на голосний  у сполученні з голосними О і А.

Роботу над словами і навіть окремими голосними фонемами, що важко вокалізуються, слід виділяти в окремі вокальні завдання і розв'язувати одночасно, враховуючи закономірності фонетичного тяготіння і позиційні властивості голосних.

Зі словами таку пісню спочатку необхідно співати staccato, потім, поступово уповільнюючи темп, переходити, на legato, привчаючи дітей добре оформляти і протягувати кожен звук, кожен голосний.

Рекомендується проводити роботу не поспішаючи, не забуваючи, що головним завданням є виховання голосу, його тембр, співочої дикції та інших елементів вокальної мови.

Особливо відповідальною і цікавою є вокальна робота над більш складними в інтонаційно-ладовому відношенні піснями.

Підготовлені попередньою роботою над вправами, діти без особливих труднощів, з інтересом і користю вирішуватимуть поставлені перед ними художні завдання. У дітей з'являються емоції внаслідок правильно сформованого співацького звуку, органічно пов'язаного з артикуляцією як відгук на музичний образ, виражений в мелодії і поетичнім тексті. Вони виявляються і в характері тембру голосу і в малюнку артикуляції, і у виразі обличчя, що стає виразним, натхненним.

Вокальна робота, проведена над піснею, над її елементами, зробить своє,  вся  пісня   стане   іншою,   а  головне голосовий апарат  у  дітей підніметься    на    сходинку    вище,    стане    досконалішим,    а    дитина музикальнішою.

Вчитель на практиці впевниться, яка це благородна, захоплююча, радісна робота і для дітей, і для нього самого, якщо її розуміти і проводити, фундаментальне, націлюючись на виховання вокальних навичок, вокального мовлення дітей. Без цієї основи неможливо серйозно говорити ні про художнє виконання пісні в хорі, ні у вираженні її ідеї, ні про виховання нової людини через пісню чи взагалі через музику.

Таким чином, основні завдання, які повинен вирішувати вчитель музики у вокальнім вихованні - захопити дітей музикою, дати уявлення про зв'язок музики з життям, розвивати вокально-хорові навички, накопичувати у репертуарі високо - художні музичні твори, дати відомості про засоби, якими композитор передає характер музики.

Систематично розвивати музичні здібності учнів:

• музичну пам'ять, слух;
• чуття ладу і ритму;
• творче ставлення до музики;
• розвивати голос, його тембр, діапазон.

Отже, хоровий спів у молодшому шкільному віці є одним із засобів естетичного виховання дітей в загальноосвітній школі і розуміється широко:

- як вид виконавського мистецтва;

- як система вокального навчання дітей, що містить необхідну суму знань, навичок, умінь;

- як універсальний засіб розвитку творчих здібностей дитини.